Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Податкові ризики добровільного страхування: перезавантаження, – Тетяна Савчук, аудитор ID Legal Group

В минулих роках щодо податкових наслідків здійснення платником податку операцій добровільного страхування фінансових активів (в тому числі дебіторської заборгованості) та товарно-матеріальних цінностей (запасів) було зламано немало списів у судових баталіях. Це продовжувалось до того часу коли суди прийняли виважену позицію та стали приймати рішення на користь платників податків (детально зупинимось на цих обставинах нижче).  На сьогоднішній день, зважаючи на особливості воєнного стану, попит платників податків на добровільне страхування активів поступово збільшується. Одночасно посилюється контроль за податковими ризиками щодо фінансових посередників (страховиків) з боку контролюючих органів. За цих обставин варто згадати основні Pro et contra (за та проти) здійснення платниками податків-юридичними особами господарських операцій по добровільному страхуванню активів.

Практично кожна велика компанія має непогашену дебіторську заборгованість, а в теперішній воєнний час  й можливі втрати активів (у вигляді майна та запасів). Значна кількість таких компаній розглядає питання щодо можливості страхування власних ризиків, зокрема, щодо непогашення дебіторської заборгованості та втрати активів (у вигляді майна та запасів), та податкових ризиків, які можуть витікати у зв’язку із такими господарськими операціями.

Нагадаємо що у відповідності до Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР  «Про страхування» (у редакції ЗУ від 18.11.2021 р. N 1909-IX) (далі – Закон про страхування) порядок та умови здійснення добровільного страхування  (Далі- ДС) визначаються правилами страхування та встановлюються самостійно страховиком (у відповідності до вимог Закону). Конкретні же умови між страховиком та страхувальником визначаються в укладеному між ними договорі, при чому існує застереження відносно сторони договору-страховика що ДС не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.

Варто також нагадати що страховики  мають право здійснювати тільки ті види ДС, які визначені в ліцензії, яка в свою чергу видається відповідним регуляторним органом згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування (стаття 6 ЗУ Про страхування).

Згідно зазначеної статті видами ДС можуть бути, зокрема, але не виключно: страхування вантажів та багажу (вантажобагажу) (п.9)), страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (п.10) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5 – 9 цієї статті)  (п.11), страхування фінансових ризиків (п.18).

З метою уникнення ризиків варто звернути увагу на наступне.

На етапі укладання договору страхування із Страховиком, предметом договору повинно бути виключно вид добровільного страхування, на який Страховику видана ліцензія, та яка дійсна на дату укладання договору. В протилежному випадку існує ризик визнання відповідним органом державної влади господарського зобов’язання таким, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенцій (спеціальної правосуб'єктності), згідно з частиною першою ст. 207 Господарського Кодексу України. Тобто, недійсним повністю або в частині. Правочин що порушує публічний порядок, згідно з частиною першою ст. 203, частиною другою ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

При укладанні договору страхування слід звернути увагу також на істотні умови договору. Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 982 ЦКУ істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.  Також  стаття 16 Закону України «Про страхування» передбачає, що договір страхування також повинен містити умови про страховий тариф, умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Слід звернути увагу при укладанні договору страхування в умовах дії воєнного стану (ситуації) в Україні, на перелік виключень із страхових випадків. За усталеною практикою, зазначений перелік включає: збитки, які сталися внаслідок війни, воєнних дій військового вторгнення, збройних конфліктів міжнародного та не міжнародного характеру, мобілізаційних заходів, мобілізації, військової служби, ворожих актів, терористичних актів, оголошення надзвичайного або особливого стану, або будь-якої події або причини, результатом якої стало оголошення військового надзвичайного або особливого стану.

За умов здійснення операцій по страхуванню в значних розмірах, існує ризик посиленої уваги з боку контролюючих органів (в тому числі фінансового моніторингу) на предмет їх відповідності критеріям «псевдострахування» та /або наявності фіктивного страхового випадку чи завищеною (необґрунтованою) страховою вартістю об’єкта.

Певний період часу (до виключення з ПКУ норм, що обмежували витрати на страхування з метою визначення фінансового результату до оподаткування), існувала практика, коли податкові органи досить часто не приймали у складі витрат для цілей оподаткування витрати, пов’язані зі страхуванням, обґрунтовуючи відсутність зв’язку таких витрат із господарською діяльністю. Зазвичай у процесі проведення перевірки податковий орган зважав, що за охоплений період перевірки на підприємстві не трапилося жодного страхового випадку, що давало податківцям підстави утвердитися у думці, що у діяльності платника податків відсутні ризики, а відтак, потреби у послугах страхової компанії немає. Податковий орган робив висновок, що зв'язок між проведеними операціями зі страхування та фінансово-господарською діяльністю підприємства не простежується, а отже, платник податків неправомірно відносить суму страхових платежів до здійснених ним витрат.

Разом із тим судова практика поподатковим спорам, що стосувались саме витрат платника податків з оплати послуг страхових компаній, сформувала інший усталений підхід, який підкріплений неодноразовими рішеннями судів вищої інстанції. Наприклад, Ухвалою ВАСУ 21.02.2017 у справі №820/11841/15 зазначено, що існує класичне розуміння послуги як такої, що споживається у процесі її надання, а також правової природи договору страхування, особливістю якого є його алеаторність (ризиковість). А саме, з моменту вступу в силу страхового договору страховик за певну плату несе ризик замість страхувальника.

Страхові платежі фактично не мають безпосереднього зв’язку  із настанням страхового випадку. Визначення страхування як форми захисту осіб від настання певних подій, обумовлених договором страхування не включає такої ознаки як обов’язкове та неминуче настання певної події. З моменту вступу в силу договору страхування, сплати страхової премії і впродовж усього строку дії договору послуга страхування є зробленою (наданою). Адже упродовж цього строку застрахований інтерес страхувальника є захищеним.

Разом із тим існує нагальна потреба прозорості ведення бізнесу, таким чином усі господарські операції, що пов’язані із добровільним страхуванням, необхідно максимально позбавити ризиків, які б могли бути перетрактовані не на користь платника податків. До таких ризиків може відноситись:

Ø  ризик завищення та/або необґрунтованості вартісного вираження об’єкта страхування.  Для запасів, товарно-матеріальних цінностей, які знаходяться в товарообороті, на відміну від іншого майна (наприклад, нерухомості, транспорту), відсутність конкретного переліку майна, яке приймається на страхування (з зазначенням номенклатури, найменування та вартості) може бути підставою для створення такого ризику. Відповідно, з метою його усунення рекомендується чітко дотримуватись вимог П(С)БО 9 «Запаси», який передбачає підходи у визнанні та оцінці запасів на дату балансу, які мають бути ідентифіковані в обліковій політиці платника податків, а також чітко дотримуватись в обліку підприємства.

Ø  ризик визначення вартості фінансових активів (при страхуванні дебіторської заборгованості як фінансового активу). З метою його усунення рекомендується чітко дотримуватись вимог П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», який передбачає підходи у визнанні та оцінці дебіторської заборгованості на дату балансу, а також порядок розрахунку резерву сумнівної заборгованості, який створює прямий вплив на оцінку вартості такої заборгованості, що відображається у балансі підприємства,  а також П(С)БО 13 «Фінансові інструменти», який визначає вимоги щодо визнання в балансі фінансового активу, у тому числі такого, як дебіторська заборгованість.  Для цього необхідно здійснити ряд управлінсько-бухгалтерських процедур.

Враховуючи вищезазначене, питання унеможливлення існування податкових та інших ризиків при здійсненні господарських операцій по добровільному страхуванню активів залишається вкрай важливим для дотримання прозорості ведення бізнесу.