Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Туристичний збір у відрядженні, бути чи не бути додатковому благу? – Тетяна Савчук, аудитор ID Legal Group

Одним із місцевих податків і зборів, які справляються в Україні є туристичний збір, кошти якого зараховуються до місцевих бюджетів і розподіляються на потреби територіальної громади.

Однак, зазначений збір не є обов’язковим і тому місцеві органи виконавчої влади самостійно приймають рішення про його встановлення.

Як ми писали раніше у 2019 році цей збір зазнав суттєвих змін.

Відповідно до положень ПКУ особи, які перебувають у відрядженні не сплачують туристичний збір (п.п. 268.2.2 ПКУ).

Однак, це правило стосується тільки резидентів України. В 2019 році нерезиденти, що перебувають у відрядженні на території України зобов’язані   сплачувати туристичний збір.

Отже, виникає питання, як працівнику довести, що він прибув у відрядження, а не на відпочинок, щоб з нього не утримували туристичний збір при поселенні.

Контролюючі органи в своїх роз’ясненнях неодноразово зазначали, що підтвердженням того, що особа перебуває у відрядженні і звільняється від сплати туристичного збору, є наказ або розпорядження підприємства про направлення працівника у відрядження.

Отже,відправляючи працівника у відрядження, необхідно надати йому копію наказу про відрядження та виплатити аванс з розрахунку  на оплату проїзду, оренду житла і добові витрати.

Після закінчення відрядження працівник зобов’язаний повернути невикористані кошти в касу підприємства або на банківський рахунок  підприємства та скласти Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт у визначені терміни:

не пізніше 5 банківських днів у випадку отримання коштів готівкою;

не пізніше 3 банківських днів у разі отримання готівки із застосуванням платіжних карток;

не пізніше 10 банківських днів у разі застосування платіжних карток  для проведення розрахунків у безготівковій формі.

У разі відображення працівником у Звіті про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт(далі – Звіт) сум сплаченого туристичного збору (або у випадку, коли готельний чек за умовчанням відображає суму сплаченого туристичного збору) керівник підприємства приймає рішення щодо відшкодування чи невідшкодування працівникові  таких сум туристичного збору.

У разі прийняття рішення про невідшкодування суми туристичного збору, працівник повертає таку суму  не пізніше дня подання Звіту.

Приймаючи рішення щодо відшкодування працівникові сум туристичного збору, керівник підприємства оформлює таке рішення відповідним наказом (розпорядженням) а сума витрат зі сплати туристичного збору розглядається як додаткове благо та включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого працівника й підлягає оподаткуванню за загальним принципом.

Слід звернути увагу, що додаткове благо так як і несвоєчасно повернуті працівником кошти підлягають оподаткуванню:

  • ПДФО за ставкою 18% із з урахуванням натурального коефіцієнта (у 2019 році –  1,219512);
  • військовим збором за ставкою 1,5 % (без застосування натурального коефіцієнта).

         Терміни сплати ПДФО залежать від нарахування/виплати оподатковуваного доходу. У випадку отримання додаткового блага у негрошовій формі чи виплаті готівкою, ПДФО повинно бути сплачене до бюджету протягом  3 банківських днів з дня нарахування/виплати таких доходів, та не пізніше 30 календарних днів за місяцем нарахування доходу у разі нарахування але не виплати оподатковуваного доходу. ВЗ сплачується в ті самі терміни, що і ПДФО .

Оскільки виплата компенсації туристичного збору не включається до фонду оплати праці, то такі суми не приймають участь в оподаткуванні  ЄСВ.

Нагадаємо, що несвоєчасно повернуті кошти відображаються в звіті 1ДФ за ознакою доходу «118», а додаткове благо за ознакою доходу «126».