Помилка 19. Помилка при визначенні статусу резидента України для подання Звіту про КІК.
В продовження розбору безпомилкового заповнення Звіту про КІК, зупинимось на актуальному питанні щодо визначення статусу резидента України.
Наразі є актуальною практика припинення звітування про КІК на підставі втрати контролером КІК статусу резидента України.
Враховуємо, що один з визначальних ознак обов’язку звітування про КІК є наявність у контролера КІК статусу резидента України.
Адже за вимогами ст. 392ПКУ виключно резидент України має обов’язок звітуватись про КІК в України.
Відтак саме від наявності статусу резидента України залежить обов’язок подавати Звіт про КІК.
Так контролюючою особою КІК відповідно до п.п. 392.1.2. п. 392.1. ст. 392 ПКУ визнається фізична або юридична особа -резидент України, що є прямим або опосередкованими власниками (контролерами) такої іноземної компанії – КІК. Основними зобов’язаннями контролерів КІК у порядку передбаченому податковим законодавством є складання та подання Повідомлення та Звіту про КІК до контролюючих органів в Україні та сплата податків з прибутку КІК в Україні.
Отже, з аналізу наведеного законодавства українські правила КІК застосовуються виключно за умови наявності статусу податкового резиденства України у фізичної особи, що є прямим або опосередкованим власником (контролером) КІК.
Податкове резиденство — це статус, який визначає юрисдикцію, у якій особа має обов’язок сплачувати податки.
Критерії визначення резидентського статусу закріплюються на двох рівнях:
на рівні національного податкового законодавства КПУ та на рівні міжнародного договору – Конвенції між Україною і відповідною іноземною країною про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходів і майна.
Відповідно до податкового законодавства України п. 14.1.213 ст. 14 ПКУ:
в) фізична особа – є резидентом, якщо має місце проживання в Україні.
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.
За таких обставин умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів в Україні фізичної особи є реєстрація особи як суб’єкта підприємницької діяльності.
На рівні міжнародного критерію – Конвенцією між Україною і іноземною країною про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходів і майна, відповідно до якої якщо фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається враховуючи умови Конвенції.
Слід зазначити, що податковий орган будь-якої країни насамперед застосовує критерії визначення резидентського статусу, закріплені на рівні національного податкового законодавства. І тільки після того як виявиться, що платник податків може претендувати на резидентський статус іншої держави, переходять до уніфікованих критеріїв, що закріплені у двосторонній конвенції про уникнення подвійного оподаткування.
Як можливо пересвідчитись як в українському податковому законодавстві так і у міжнародній Конвенції з іноземною країною присутнє посилання на «місце постійного проживання в країні», «постійне житло» на «центр життєвих інтересів», як на категорію, що допомагає визначити резидентський статус фізичної особи для цілей її оподаткування та дає змогу визначити право конкретної держави оподатковувати таку фізичну особу.
Як наводилось вище, Україна визначає місцем знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи саме в Україні якщо фізична особа зареєстрована як суб’єкта підприємницької діяльності – ФОП в Україні.
Узагальнюючи українські законодавчі правила КІК, можна зробити висновок, що від визначення податкового резиденства України залежить визнання іноземної компанії КІК в Україні, а власників КІК відповідно контролерами з обов’язками подавати Повідомлення, Звіт про КІК та сплачувати податки з прибутку КІК в Україні за ст. 392 ПКУ.
Отже перед тим, як приймати рішення про припинення звітування про КІК на підставі втрати контролером КІК статусу резидента України необхідно правильно протестувати наведені вище обставини на предмет визначення статусу резидента, враховуючи, що подавати Звіт про КІК має обов’язок виключно контролююча особа, що є резидентом України.
Щодо порядку виправлення помилки, у разі не подання Звіту про КІК резидентом України через неправильне прийняте рішення щодо відсутності або втрати статусу резидента України.
Нагадуємо, що строк подачі Звіту про КІК для контролера юридичної особи – до 01.03 відповідного звітного (податкового) періоду КІК, контролера фізичної особи – до 1.05 відповідного звітного (податкового) періоду КІК.
У випадку не подання Звіту про КІК через неправильне прийняте рішення щодо відсутності або втрати статусу резидента України, необхідно подати Звіт про КІК навіть поза межами строку встановленого для подання такого звіту, розуміючи, що межа відповідальності за неподання Звіту про КІК не обмежується виключно штрафом за неподання Звіту про КІК або несвоєчасне подання Звіту про КІК.
Відповідальність.
У випадку неподання Звіту про КІК, несвоєчасне подання поза строками п.120.7 ст. 120 ПКУ такого звіту передбачені значні штрафні санкції.
Так штрафні фінансові санкції за п. 120.7. ст. 120 ПКУ за неподання контролюючою особою Звіту про КІК – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Несвоєчасне подання контролюючою особою Звіту про КІК -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожен календарний день неподання, але не більше 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Між тим, сплата наведених фінансових санкцій (штрафів) не звільняє платника податку від обов’язку подати Звіт про КІК та підтверджувальних документів, передбачених статтею 392 ПКУ.
Також додатково передбачено, що за неподання Звіту про КІК протягом 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати фінансових санкцій (штрафів), передбачених п.120.7 ст. 120 ПКУ також тягне за собою накладення штрафу в розмірі п’яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожен календарний день неподання звіту про контрольовані іноземні компанії, але не більше 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року.
На даний час Законом України № 10168-2 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення здійснення зовнішньоекономічних операцій з експорту деяких товарів»: “Тимчасово, з 1 січня 2022 року та протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано: – до платників податків не застосовуються штрафні санкції за порушення, передбачені абзацами першим – восьмим пункту 120.7 статті 120 цього Кодексу; – до платника податків, його посадових осіб не застосовується адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення, пов’язані із застосуванням норм статті 392 цього Кодексу».
За таких обставин, з 1 січня 2022 року та протягом дії воєнного стану з 24 лютого 2022 року та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано: – до контролерів КІК не буде застосовано жодних штрафних санкцій за невиконання/не правильне виконання правил КІК у зазначений термін, але відразу після спливу зазначеного часу, до контролів КІК буде застосовано у повній мірі усі штрафні санкції, що передбачено пунктом 120.7 статті 120 ПКУ.
Щодо аналізу уникнення помилок при заповненні Звіту про КІК, пропонуємо слідкувати за наступною нашою публікацією!
З повагою,
Олена Дащенко
консультант з міжнародного оподаткування
ID Legal Group
