Стаття опублікована в газеті «Все про бухгалтерський облік» № 23
Як відомо, позовна давність є строком, встановленим законом чи взаємною домовленістю сторін в договорі протягом якого сторона, при порушенні її прав (інтересів чи свобод) може захистити порушене право (інтерес/свободу) шляхом подання позову до сторони, яка вчинила таке порушення. Нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) встановлено загальну та спеціальну позовну давність, а також моменти початку та закінчення перебігу її строку. Разом із тим приписами ЦКУ передбачено, що строк позовної давності може бути збільшений за взаємною згодою сторін в договорі, укладеному в письмовій формі, водночас її строк, встановлений законом не може бути скорочений у відповідному договорі.
У даній публікації пропонуємо до обговорення аналіз висновків КЦС ВС в постанові від 19.04.2023 р. (справа № 755/7216/21), в якій зокрема предметом розгляду також було стягнення процентів за користування позикою (коштами) із застосуванням строку позовної давності.
Між сторонами спору було укладено договір позики у письмовій формі (розписка), якою підтверджувалися факти приймання-передачі грошей в борг під проценти без встановлення строку їх повернення, однак із зазначенням примітки про повернення суми коштів позикодавцю за його першою вимогою.
В складеній розписці сторонами було передбачено застосування штрафних санкцій (3 % облікової ставки НБУ) і 5 % від суми боргу – компенсації моральної шкоди у випадку несвоєчасного повернення позики.
Позикодавцем подано до суду позов про стягнення з позичальника боргу за договором позики, нарахованих процентів за користування позикою, інфляційних втрат, 3 % річних за користування позикою (коштами) та компенсації моральної шкоди.
В свою чергу, позичальником було подано до позикодавця зустрічний позов про визнання недійсним вказаного договору, який на його переконання був укладений під впливом насильства та на невигідних для нього умовах, отже не мав на меті реального настання правових наслідків, зумовлених його укладанням.
Суд першої інстанції первісний позов позикодавця задовольнив частково щодо стягнення боргу за позикою у повному розмірі, процентів за користування позикою – у меншому розмірі та компенсацію моральної шкоди також – у меншому розмірі, які було зменшено судом у зв’язку із перевищенням розміру завданих збитків, натомість у зустрічному позові позичальнику було відмовлено.
Апеляційний суд за результатами розгляду апеляційних скарг позикодавця та позичальника рішення суду першої інстанції скасував в частині задоволення вимог про стягнення процентів за користування позикою, 3 % річних, інфляційних втрат і компенсації моральної кошти та в цій частині ухвалив нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в іншому розмірі, визначених процентів за користування позикою, 3 % річних, інфляційних втрат та компенсації моральної шкоди, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення боргу та відмови в задоволенні зустрічного позову – залишено без змін.
Позичальник звернувся до Касаційного суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов – задовольнити.
Касаційний суд за результатами розгляду касаційної скарги позичальника зробив наступні висновки.
В договорі позики (розписці) сторонами не було визначено строк повернення позики, а тому вона підлягала поверненню з моменту пред’явлення позикодавцем вимоги про її повернення, відповідно перебіг строку позовної давності розпочався саме із моменту невиконання пред’явленої вимоги, отже первісна позовна заява подана до суду в межах строку позовної давності.
Водночас, строк позовної давності для кожного щомісячного платежу по процентах за користування позикою розпочинає відлік з моменту прострочення кожного чергового платежу та визначається окремо по кожному із цих платежів.
Касаційний суд зауважив, що позовна давність не відноситься до процесуальних інститутів і не може бути відновлена/поновлена судом, однак судовий захист у разі порушеного права полягає у визнанні поважними причин її пропуску позивачем за наявності належного обґрунтування (доведення) таких причин вказаним учасником справи.
Зважаючи на застосування строку загальної позовної давності, встановленого ЦКУ, до нарахованих та несплачених позичальником процентів за період більший ніж 3 роки до моменту подання позову, задоволенню підлягають вимоги із стягнення процентів за користування позикою тільки за період 3 років до дати звернення позикодавця до суду.
Касаційний суд дійшов до висновку, що апеляційний суд не звернув увагу на вказану обставину, а тому розрахована апеляційним судом сума процентів підлягає зміні у зв’язку із чим було змінено постанову апеляційного суду в частині зменшення розміру процентів за користування позикою, в іншій частині рішення суду першої інстанції не скасоване апеляційним судом та постанову апеляційного суду залишено без змін.
При цьому, Касаційний суд погодився із висновками судів попередньої інстанції щодо наявності підстав для відмови у зустрічному позові за відсутності доведення цих позовних вимог.
Таким чином, з урахуванням висновків КЦС ВС при підготовці позову із грошовими вимогами слід звертати увагу на строк позовної давності для таких вимог та у разі його пропуску за наявності поважних причин одразу із позовом заявляти клопотання про визнання поважними причин пропуску цього строку.
Олег Нікітін, адвокат
керівник судової практики
ID Legal Group
