В господарській діяльності звичною є практика укладення господарських договорів з поставки товару на умовах здійснення передоплати, у розмірі, узгодженому сторонами за їх взаємною згодою.
Раніше в публікаціях висвітлювалася тематика щодо висновків судів про «зустрічне виконання зобов’язань» з поставки товару, які стосуються виконання сторонами своїх зобов’язань в певній послідовності: повної сплати покупцем суми передоплати (авансового платежу), в розмірі та в строк, який узгодили сторони, що в подальшому є підставою для постачальника виконати зобов’язання з поставки у строк, який також узгоджено сторонами.
В цій публікації розглянемо висновки господарських судів в справі № 910/6267/23 про наслідки отримання покупцем товару з порушенням строку поставки.
Позов покупця було обґрунтовано виконанням обов’язку із здійснення передоплати для поставки товару та порушенням постачальником строку поставки товару, оскільки поставку товару було здійснено пізніше визначеного в договорі строку. Покупцем заявлено позовні вимоги про стягнення з постачальника за прострочення поставки товару: пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 3 відс. річних та інфляційних втрат, які обчисленні від суми передоплати.
Постачальник проти позову заперечував та зазначив, що товар прийнято покупцем без жодних претензій, водночас вимоги про розірвання договору і повернення авансового платежу, у зв’язку із несвоєчасною поставкою товару від покупця в письмовій формі до постачальника не надходили.
Із змісту договору поставки судом 1-ої інстанції було встановлено наявність положень про закріплення права покупця на розірвання договору у разі прострочення поставки товару та повернення її постачальником протягом 5-ти денного строку від отримання від покупця відповідного повідомлення. Вказана сума у разі порушення строку поставки визнається «грошовим зобов’язанням», що є підставами для стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 3 відс. річних та інфляційних втрат, які обчислені від суми передоплати.
Також судом встановлено факт здійснення покупцем повної оплати авансового платежу та факти здійснення поставки партії товару трьома частинами, третя частина поставки була здійснена з порушенням строку поставки.
При цьому, постачальник листом повідомляв про неможливість своєчасної поставки останньої частини партії товару, однак у відповідь отримав лист покупця про наміри застосування до нього штрафних санкцій за несвоєчасну поставку товару.
Надалі між сторонами договору поставки здійснювалося листування з питань нарахування штрафних санкцій за допущене прострочення поставки товару та повідомлення про дату поставки останньої частини товару.
Судом 1-ої інстанції в позові покупця відмовлено, оскільки покупець не використав право на відмову від товару, що був поставлений із простроченням та не ініціював питання про розірвання з покупцем укладеного договору поставки та повернення йому сплаченої суми передоплати. Оскільки покупцем не заявлялося про розірвання договору та повернення суми передоплати, у постачальника не виник обов’язок з його повернення, отже безпідставними є позовні вимоги покупця про нарахування та стягнення з постачальника пені, 3 відс. річних та інфляційних втрат.
Апеляційний суд скасував рішення суду 1-ої інстанції та задовольнив позов покупця, оскільки прийшов до висновку, що у період прострочення поставки товару постачальник безпідставно «користувався грошовими коштами» покупця, отже покупець набув права на нарахування та стягнення з постачальника пені, 3 відс. річних та інфляційних втрат.
Не погоджуючись із постановою апеляційного суду постачальник звернувся до ВС із касаційного скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду 1-ої інстанції.
Касаційний суд не погодився із висновками апеляційного суду, оскільки вважає їх помилковими, скасував прийняту ним постанову та залишив в силі рішення суду 1-ої інстанції мотивуючи наступним.
Нормами ЦК України передбачено, що до договору поставки також застосовуються норми, які регулюють укладення договору купівлі-продажу, якщо інші положення не встановлені в договорі поставки, визначені законом або випливають зі змісту правовідносин, врегульованих договором поставки.
Також касаційним судом акцентовано увагу, що у разі якщо в договорі поставки/купівлі-продажу сторонами визначено строки виконання зобов’язань, то вони підлягають виконанню в узгоджені строки.
Щодо застосування норм, що регулюють попередню оплату за товар (у вигляді авансового платежу), який в залежності від узгоджених умов договору сплачується повністю або частково, то судами перед усім перевіряється повнота та своєчасність здійснення передоплати покупцем, після цього у постачальника/продавця виникає обов’язок з поставки товару в узгоджений строк.
У випадку, якщо після виникнення обов’язку у постачальника на поставку товару, останнім не виконується або порушуються строки поставки покупець набуває права здійснити одну із альтернативних дій: вимагати від продавця/постачальника фактичного передання товару або повернути сплачену суму передоплати. Така дія покупця має бути виражена в активній та однозначній формі поведінки, що вказує на обрання ним певного варіанту реалізації встановленого законом права. При цьому обов’язковою умовою те, що у разі прийняття покупцем одного із альтернативних варіантів дій, про це в належний спосіб та у письмовій має бути повідомлено продавця/постачальника, що можливо встановити на підставі відповідних доказів.
З урахуванням того, що законом не визначено конкретної форми щодо заявлення вимоги про повернення сплаченої суми передоплати, до таких форм можливо віднести претензію, лист, телеграму або пред’явлення вимоги в судовому порядку шляхом подання позову.
Вказані висновки касаційного суду ґрунтуються на висновках інших постанов ВС (від 15.02.2024 р. в справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 р. в справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 р. в справі № 910/5444/17).
Крім того, касаційний суд послався на висновки постанови ВП ВС від 10.04.2018 р. (справа № 910/10156/17) щодо змісту та застосування терміну «користування чужими коштами», яке пов’язане лише виключно з наявністю «грошового зобов’язання» боржника перед кредитором.
Касаційний суд зауважив, що апеляційним судом під час прийняття судового рішення не враховано положень укладеного між сторонами договору поставки, яким передбачено, що вимоги покупця про нарахування та стягнення з постачальника пені, 3 відс. річних та інфляційних втрат пред’являються, у випадку коли невиконання постачальником зобов’язань з поставки стало наслідком розірвання договору, у цьому разі у постачальника перед покупцем виникають «грошове зобов’язання» та обов’язок з його повернення покупцю в узгоджений строк. Оскільки про такі вимоги покупець не повідомляв постачальника, відповідно не виникало «грошового зобов’язання» та безпідставним і необґрунтованим є застосування наслідків «користування чужими коштами», нарахування та стягнення з постачальника пені, 3 відс. річних та інфляційних втрат.
Натомість, касаційний суд дійшов висновку, що судом 1-ої інстанції встановлено відповідні обставини та правильним є висновок про відсутність підстав для задоволення позову покупця.
Таким чином, для суб’єктів господарювання при визначенні змісту договорів важливим є закріплення конкретних зобов’язань для кожної сторін, строки та послідовність їх виконання, а також положень про порядок вчинення дій та застосування заходів у разі невиконання або порушення зобов’язань сторонами.
З повагою,
Олег Нікітін, адвокат
керівник судової практики
ID Legal Group
