Незважаючи на численну кількість в ЄДРСР судових рішень щодо стягнення боргу за розпискою та сформовану відповідну судову практику ВС із цього питання, повернення боргу позикодавцем на підставі складеної боржником (позичальником) розписки залишається складним, а іноді й невирішуваним проблемним питанням.
Слід зазначити, що у взаємовідносинах між фізичними особами розписка є достатньо поширеним та напевно зручним документом при оформленні позики грошей, оскільки такий формат позики не потребує обов’язкового складання та оформлення позики у вигляді договору.
При цьому, при складенні розписки позикодавцями та позичальниками продовжують допускатися помилки в оформленні її змісту, оскільки передання грошей в борг (їх позика) відбувається в момент такої позики, а сама розписка складається власноруч позичальником, і в таких випадках, позикодавцем не приділяється належна увага змісту складеної позичальником розписки з помилковим уявленням про те, що сама по собі наявність розписки гарантуватиме повернення позичених коштів.
Зауважуємо, що висновки щодо «правової природи» (змісту) розписки, яка є предметом розгляду спорів про стягнення заборгованості починаючи з 2013 року сформовані та викладені у висновках постанов ВС, прийнятих за результатами розгляду даної категорії справ, однак як свідчить судова практика, не враховуються позикодавцем і позичальником при складенні розписки.
Розписка як «спрощена» форма договору позики перед усім має підтверджувати факт саме передання предмету позики (суми коштів або індивідуально визначеної речі, які властиві родові ознаки) в борг на певний період часу із встановленням зобов’язання про його повернення, що передбачає встановлення терміну (конкретної визначеної календарної дати), який є граничним для повернення позичальником позикодавцю предмету позики.
В таких спірних правовідносинах суди з’ясовують зміст розписки та відповідність її умовам договору позики, зокрема стосовно передання предмету позики в борг та його отримання позичальником.
Факт укладення договору позики шляхом складення розписки відбувається в момент передання та отримання предмету позики в борг, у зв’язку із чим на позичальника покладається обов’язок повернути предмет позики позикодавцю у термін, узгоджений цими сторонами в розписці.
В подальшому, встановлений термін для повернення позичальником предмету позики має наслідком виникнення права позикодавця вимагати його повернення або стягнення суми позики, яка після спливу терміну набула статусу заборгованості у судовому порядку.
В даній публікації вчергове проаналізуємо вказане питання у висновках судів за результатами розгляду справи № 754/3591/21, в якій судами надавалася оцінка змісту розписки, як документу, що визначає наявність боргових зобов’язань.
Позикодавець (як кредитор) звернулася до суду за захистом права на стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання позичальником обов’язку з повернення позиченої суми коштів та 3 % річних від простроченої суми, визначених за курсом НБУ.
На підтвердження своїх доводів до матеріалів даної справи позикодавцем надано копію розписки та пред’явлено для огляду її оригінал, у змісті якої зазначено, що позичальник «взяв» у позикодавця значну суму коштів та вказано термін повернення суми, яку було «взято» позичальником.
Суд 1-ої інстанції за результатами розгляду справи дійшов до висновку про підтвердження розпискою укладення договору позики між сторонами із врахуванням висновків ВС щодо стягнення коштів за розпискою та вказаний позов задовольнив.
Натомість, апеляційний суд зробив висновок, що враховуючи зміст розписки не вбачається укладення між сторонами договору позику, оскільки в ній не зазначено, що сума коштів була передана та отримана саме в борг, що в свою чергу покладало б на позичальника обов’язок з її повернення позикодавцю, у зв’язку із цим, скасував рішення суду 1-ої інстанції та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позову також із посиланням на висновки ВС, прийнятих у даній категорії справ.
Касаційний суд за результати розгляду касаційної скарги позикодавця та перевірки законності і обґрунтованості постанови апеляційного суду залишаючи його рішення без змін мотивував тим, що апеляційним судом із змісту розписки було правильно встановлено відсутність між сторонами договору позики із застосуванням норм права щодо укладення та наслідків договору позики з посиланням на висновки постанов ВС у цій категорії справ, що відповідно не призводить до обов’язку позичальника щодо її повернення, і як наслідок до виникнення права позикодавця на її стягнення (фактичне повернення).
Касаційний суд зазначив, що доводи касаційної скарги позикодавця полягають у власному трактуванні норма права та висловлення незгоди із висновками постанови апеляційного суду.
При цьому, ВС зауважив, що відповідальність за врегулювання договірних правовідносин та зрозумілість викладення їх змісту покладається на сторін, які є їх учасниками.
Таким чином, узагальнимо законодавчі вимоги до оформлення розписки, які в тому числі містяться у висновках ВС щодо необхідності зазначення необхідної інформації:
- про ПІБ позикодавця та позичальника із зазначенням їх РНОКПП, адрес місць реєстрації та проживання (якщо місце проживання відрізняється від місця реєстрації) до якої доцільно додати копії паспорту позичальника та довідки про його РНОКПП (ідентифікаційний код);
- про передання позикодавцем в борг позичальнику грошей у конкретно визначеній сумі та отримання цієї суми позичальником;
- про зобов’язання позичальника повернути всю отриману суму коштів у конкретно визначений термін (вказується повна календарна дата – число, місяць, рік).
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат ID Legal Group
