Франчайзинг давно став популярною моделлю масштабування бізнесу в Україні. Але разом із можливостями така співпраця створює й податкові ризики — особливо коли контролюючі органи починають бачити у франчайзингу ознаки дроблення бізнесу.
На сьогоднішній день бізнес доволі часто застосовує співпрацю по договорам комерційної концесії (франчайзингу).
Давайте розглянемо аспекти співпраці по таким договорам та основні моменти, які впливають на оподаткування.
Відносини між суб’єктами по договорам комерційної концесії регулюються Цивільним Кодексом України (ст. 1115 – 1129).
Відповідно до норм ч. 1 ст. 1115 ЦКУ за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав із метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.
Відносини, пов’язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються ЦКУ й іншим законом.
Предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації (ч. 1 ст. 1116 ЦКУ).
Сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб’єктами підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 1117 ЦКУ).
Тобто, у франчайзингових відносинах просто фізична особа не може брати участь.
Окремо треба звернути увагу, що договора комерційної концесії укладаються виключно у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору такий договір концесії є нікчемним (ст.1118 ЦКУ).
Ст. 1119 ЦКУ передбачено укладання договору комерційної субконцесії. Основні вимоги до таких договорів:
- укладання договору субконцесії повинно бути передбачено у договорі комерційної концесії;
- передається право користування комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії;
- до договору комерційної субконцесії застосовуються положення про договір комерційної концесії, якщо інше не випливає з особливостей субконцесії;
- користувач та субкористувач відповідають перед правоволодільцем за завдану йому шкоду солідарно;
- визнання недійсним договору комерційної концесії має наслідком недійсність договору комерційної субконцесії.
Ст. 1122 ЦКУ визначено особливі умови договорів комерційної концесії, зокрема:
– умова договору, відповідно до якої правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни, є нікчемною.
– умова договору, відповідно до якої користувач має право продавати товари (виконувати роботи, надавати послуги) виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), які мають місцезнаходження (місце проживання) на території, визначеній у договорі, є нікчемною.
Договір комерційної концесії (франчайзингу) – поєднує в собі передачу у користування прав на бренд, технології та підтримку ведення бізнесу.
Це фінансовий документ, який потребує деталізації взаємовідносин, т.я. окрім роялті, може передбачати надання франчайзі додаткових послуг або постачання товарів.
Щодо оподаткування господарських операцій по договорам комерційної концесії, слід звернути увагу на правильність класифікації предмету договору – роялті, послуги або поставка товарів. Ці операції мають різне оподаткування податком на прибуток та ПДВ.
Паушальний платіж – фіксована, одноразова сума, яку сплачує франчайзі на старті договірних відносин:
- у франчайзера – дохід згідно умов договору,
- у франчайзі – право на витрати при належному документальному оформленні.
Роялті (право на комерційне використання бренду, ноу-хау, технологіями, бізнес-моделі) – є об’єктом оподаткування податком на прибуток та не оподатковується ПДВ (пп. 196.1.6 ПКУ, якщо критерії підподають під визначення роялті відповідно до пп.14.1.225ПКУ):
- у франчайзера – дохід по принципу нарахування зазначеного в договорі,
- у франчайзі – право на витрати при дотриманні вимог ПКУ пп.140.5.6 – 140.5.7.
Послуги (консультаційні, сервісна підтримка, тощо) та постачання товарів – є об’єктом для визначення доходу від реалізації, оподатковуються ПДВ на загальних умовах.
Актуальне питання щодо дотримання та доведення, у разі потреби, ділової мети при здійсненні взаємовідносин по договорам франчайзингу.
Якщо франчайзер жорстко контролює ведення бізнесу франчайзі (підбір кадрів, умови продажу, низька вартість роялті), є певний ризик визнання контролюючими органами таких взаємовідносин економічно не обгрунтованими або дробленням бізнесу (особливо, якщо залучена значна кількість ФОП).
Франчайзі повинен бути самостійною господарською одиницею:
- мати власний капітал,
- укладати договори оренди,
- трудові договори,
- нести власний підприємницький ризик.
Тобто, ведення діяльності по договорам франчайзингу — це не лише про маркетинг. Щоб уникнути проблем, договір має відображати реальні економічно обґрунтовані бізнес-процеси.
